Марко Беллокйо (італ. [ˈmarko belˈlɔkkjo]; народився 9 листопада 1939 року; Боббіо) — італійський кінорежисер, сценарист і актор.

Народжений у Боббіо, поблизу П'яченци, Марко Беллокйо мав суворе католицьке виховання — його батько був адвокатом, мати — шкільною вчителькою. Він почав вивчати філософію в Мілані, але потім вирішив вступити до кіношколи, знявши свій перший фільм «Кулаки в кишені» («I pugni in tasca», володар Срібного вітрила на кінофестивалі в Локарно 1965 року), профінансований членами родини та знятий на родинній власності, у 1965 році.

Фільми Беллокйо включають «Китай поруч» (1967), «Sbatti il mostro in prima pagina» («Удар монстра на першій шпальті») (1972), «Nel Nome del Padre» («В ім'я батька» — сатира на католицьку школу-інтернат, що має спорідненість із «If....» Ліндсі Андерсона) (1972), «Переможний марш» (1976), «Стрибок у темряву» (1980), «Генріх IV» (1984), «Диявол у плоті» (1986) та «Усмішка моєї матері» (2002), який розповідав історію заможного італійського митця, «марксиста за замовчуванням і атеїста», який раптом дізнається, що Ватикан пропонує зробити його ненависну матір святою. У 1991 році він отримав Срібного ведмедя — спеціальний приз журі на 41-му Берлінському міжнародному кінофестивалі за свій фільм «Засудження». У 1995 році він зняв документальний фільм про Червоні бригади та викрадення й убивство Альдо Моро під назвою «Розбиті мрії». У 2003 році він зняв художній фільм на ту саму тему «Доброго ранку, ноче». У 2006 році його фільм «Режисер весілля» було показано в секції «Особливий погляд» на Каннському кінофестивалі 2006 року. У 1999 році він був нагороджений Почесною премією за внесок у кінематограф на 21-му Московському міжнародному кінофестивалі. У 2009 році він зняв «Vincere», який був у головному конкурсі Каннського кінофестивалю. Він завершив «Sorelle Mai», експериментальний фільм, який знімався протягом десяти років зі студентами шести окремих майстерень, які грали самих себе. Він був нагороджений Золотим левом за життєві досягнення на 68-му Венеційському міжнародному кінофестивалі у вересні 2011 року. Його фільм 2012 року «Спляча красуня» було обрано для участі в конкурсі на Золотого лева на 69-му Венеційському міжнародному кінофестивалі.[6] 6 вересня 2012 року Беллокйо засудив втручання Католицької церкви в політику після прем'єри його суперечливого фільму про гучну справу про евтаназію. Фільм торкається теми евтаназії та труднощів із законодавством про кінець життя в Італії, яка має у своїх кордонах Ватикан. Сюжет натхненний справою Елуани Енгларо. Після рішення журі Венеційського кінофестивалю, яке виключило фільм із конкурсу на Золотого лева, Беллокйо висловив різку критику на адресу президента Майкла Манна.