Іпполіт Жирардо (справжнє ім'я Фредерік Жирардо; 10 жовтня 1955) — французький актор, кінорежисер і сценарист.

Самотній за вдачею, Іпполіт Жирардо мріяв стати ілюстратором. Він мріяв працювати художником-постановником на знімальному майданчику й спробував свої сили на вступному іспиті до Школи декоративних мистецтв. Там йому запропонували проєкт серії короткометражок у співпраці з групою підлітків із передмістя в межах майстерні. Хоча він уперше з'явився на екрані як син актора Клода Ріша у фільмі Яннік Беллон «Дружина Джона», яка була подругою його матері, він усе ще не мав наміру ставати актором і продовжував братися за різні запропоновані роботи.

Іпполіт Жирардо відкрив у собі смак до акторства під час зйомок фільму «Доля Жульєтти» (1983) Алін Іссерман, а згодом знову з тією ж режисеркою у «Чудовому коханці». Перше визнання від професії він отримав, коли 1985 року його номінували на найкращого молодого актора за «Le Bon Plaisir», продовжуючи кар'єру з Годаром («Ім'я: Кармен») та іншими проєктами категорії А, зокрема у «Форт Саган» і «Жан де Флоретт II», де він грає шкільного вчителя, закоханого в Еммануель Беар. Справжнє визнання прийшло 1990 року з «Світом без жалю», розчарованим спостереженням за суспільством Еріка Рошана; його персонаж Гіппо відгукнувся цілому поколінню: іронічно безцільний, але чарівний.

Наступного року Жирардо отримав головну роль фотографа, взятого в заручники в Лівані, у фільмі Маруна Багдаді «Поза життям». Він втілював таємничого спокусника («Після кохання», «Запах Івонни»), але частіше опинявся в комедіях: цілком божевільний у «Баржо» та безробітний у «Хай живе Республіка» (1997) близького соратника Еріка Рошана.