Стівен Ендрю Содерберг (народився 14 січня 1963 року) — американський кінорежисер, продюсер, сценарист, кінооператор і монтажер. Піонер сучасного незалежного кінематографа, Содерберг згодом здобув визнання за формально винахідливі фільми, створені в межах студійної системи.

Проривом Содерберга як режисера стала незалежна драма «Секс, брехня і відео» (1989), яка вивела його в центр уваги громадськості як помітну постать у кіноіндустрії. У 26 років Содерберг став наймолодшим одноосібним режисером, який здобув «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі, а фільм мав всесвітній комерційний успіх і численні нагороди. Його наступні п’ять фільмів, серед яких був «Король гори» (1993), були комерційно невдалими. Він перейшов до більш мейнстрімових робіт із кримінальною комедією «Поза полем зору» (1998), біографічною драмою «Ерін Брокович» (2000) і кримінальною драмою «Трафік» (2000). За «Трафік» він отримав премію «Оскар» за найкращу режисуру.

Він здобув подальший популярний і критичний успіх із трилогією та кінофраншизою «Одинадцять друзів Оушена» (2001–18); «Че» (2008); «Інформатор!» (2009); «Зараза» (2011); «Смертельна зброя» (2011); «Супер Майк» (2012); «Побічні ефекти» (2013); «Щасливий Логан» (2017); «Несамовита» (2018); «Нехай усі говорять» (2020); «Раптовий рух» (2021); і «Кімі» (2022). Його кінокар’єра охоплює безліч жанрів, але його спеціалізація — психологічні, кримінальні фільми та фільми про пограбування. Його фільми зібрали понад 2,2 мільярда доларів США у світовому прокаті та отримали чотирнадцять номінацій на премію «Оскар», здобувши п’ять.

Фільми Содерберга часто обертаються навколо знайомих концепцій, які регулярно використовуються для великобюджетних голлівудських фільмів, але він зазвичай застосовує авангардний артхаусний підхід. Вони зосереджені на темах мінливих особистих ідентичностей, помсти, сексуальності, моралі та людського стану. Його повнометражні фільми часто вирізняються у царині кінематографії завдяки тому, що він зазнав впливу авангардного кіно, у поєднанні з використанням нетрадиційних форматів плівки та камери. Багато фільмів Содерберга тримаються на багатовимірних сюжетних лініях із сюжетними поворотами, нелінійною розповіддю, експериментальним монтажем, напруженими звуковими ландшафтами та точками зору від третьої особи.