Цзян Юе (蒋樾, нар. 1962) — китайський режисер-документаліст, одна з центральних фігур китайського руху нового документального кіно. Народився в Пекіні, 1988 року закінчив Китайську академію традиційної опери (中国戏曲学院) за спеціальністю драматична література та сценарна майстерність, після чого приєднався до Пекінської кіностудії, де працював під керівництвом режисера Хуана Цзяньчжуна та брав участь у створенні таких фільмів, як «Міліціонер року Дракона» (龙年警官) і «Свято весни» (过年).

З початку 1990-х років Цзян звернувся до незалежного документального кіно, вирушивши до Тибету, щоб зняти або стати співрежисером чотирьох документальних фільмів: «Тибетська оперна трупа лами» (喇嘛藏戏团, 1991), «Мешканці снігів Лхаси» (拉萨雪居民, 1992), «Католицизм у Тибеті» (天主在西藏, 1992) і «Небесне поховання» (達木天葬台, у співрежисерстві з Вень Пулінем, 1992). Після повернення до Пекіна він долучився до впливової телевізійної документальної програми «Східний горизонт» (东方时空) та її документальної підпрограми «Життєвий простір» (生活空间), допомагаючи започаткувати новий спостережливий документальний стиль у Китаї через такі роботи, як «Три східні герої» (东方三侠), «Оперні виконавці» (票友), «На роботу» (上班) і «Шахтарі» (矿工).

Цзян особливо відомий документальними фільмами, які досліджують напругу між індивідуальним життям і ширшими історичними та соціальними трансформаціями. Його головні роботи включають «Інший берег» (彼岸, 1995), «Застигла ріка» (静止的河, 1998), «Щасливе життя» (幸福生活, 2000), «Війна кохання» (爱情战争, у співрежисерстві з Дуань Цзіньчуанем, 2002) і «Буря» (暴风骤雨) — документальне дослідження земельної реформи та історичної пам’яті на північному сході Китаю. Критики та колеги-режисери часто називають Цзяна, поряд з У Веньґуаном і Дуань Цзіньчуанем, одним із найважливіших піонерів незалежної документальної практики в Китаї після Мао.

1998 року Цзян разом з Кан Цзяньніном і Дуань Цзіньчуанем заснував студію «Memento Films» (年年三畅影像工作室), яка виробляла документальні проєкти для мовників, зокрема BBC, ARTE і Центрального телебачення Китаю. Упродовж своєї кар’єри Цзян наголошував на документальному кіно як засобі збереження живого досвіду та історичної пам’яті, особливо голосів звичайних людей, чиї історії інакше могли б зникнути з історичного запису.