Історії зі зйомок

У титрах на початку фільму допущено друкарську помилку: у слові «исключительно» (у фразі «Совершенно нетипичная история, которая могла произойти только и искючительно в новогоднюю ночь») пропущено літеру «л».

Лукашин відлітає до Ленінграда з аеропорту Домодєдово, хоча в радянський час внутрішні рейси північного й західного напрямків виконувалися з Шереметьєво-1.

У Москві з 1958 року існувала 3-тя вулиця Будівельників, але в 1963 році її перейменували — тепер це вулиця Марії Ульянової, а будинок 25 по цій вулиці — хрущовська п'ятиповерхівка. У Ленінграді 3-ї вулиці Будівельників не існувало ніколи, зате з 1955 по 1962 рік існували одразу дві вулиці Будівельників, одна — у промзоні Красногвардійського району; нині ця вулиця має назву Бокситогорська, друга — у Кіровському районі, нині — вулиця Маринеско.

Женя викидає у вікно фотографію Іполита, а пізніше Надя піднімає зі снігу вже фотографію не Юрія Яковлєва, а Олега Басилашвілі, який раніше отримав роль Іполита і знявся в кількох сценах, але змушений був відмовитися від зйомок через смерть батька. Цей кадр перезняти вже не встигли через те, що настала весна і сніг розтанув.

«Яка гидота ця ваша заливна риба» і «О, тепленька пішла» — фрази, яких не було в сценарії фільму. Це була імпровізація Юрія Яковлєва.

Ельдар Рязанов зіграв у картині одну з характерних для нього епізодичних ролей — пасажира в літаку, на якого постійно падає сплячий Лукашин. За розповідями самого ж Рязанова, він був дуже засмучений, коли під час перегляду знятого епізоду виявив, що в кадрах видно, як крізь його ще не рідке волосся проглядає лисина.

Зйомки картини проходили в квартирі панельного будинку, розташованого в Москві за адресою пр. Вернадського, буд. 125. Цей будинок, однак, збудовано за експериментальним проєктом, реалізованим лише в трьох будинках на цьому проспекті. Зйомки інтер'єру ленінградської квартири проходили в будинку 113. У 2003 році на стіні будинку 125 по проспекту Вернадського було відкрито табличку із зображеннями Барбари Брильської та Андрія Мягкова. Однак цю табличку часто крадуть, і її доводиться відновлювати.

Рязанов ретельно підшукував виконавців головних ролей. Женю Лукашина дуже хотів зіграти Андрій Миронов, але Рязанов бачив його лише в образі Іполита. Лукашиним могли стати також Петро Вельямінов і Станіслав Любшин.

Окрім телепрем'єри 1 січня 1976 року, фільм вийшов у кінопрокат 16 серпня 1976 року.

Найкращий фільм за опитуванням журналу «Советский экран» у 1977 році.