З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Чарльз Генрі Деніел (5 березня 1894 – 31 жовтня 1963) — англійський актор, який мав довгу та престижну кар'єру як на сцені, так і в кіно. Він, мабуть, найбільш відомий своїми лиходійськими ролями у таких фільмах, як «Великий диктатор», «Філадельфійська історія» та «Морський яструб». Деніелу давали мало можливостей зіграти «позитивного героя», зокрема другорядну роль Франца Ліста в біографічному фільмі «Пісня кохання» (1947). Його прізвище іноді пишуть як «Деніел».

Дебют Деніела в кіно відбувся 1929 року у фільмі «Ревнощі». Він з'явився в ролі професора Моріарті у фільмі про Шерлока Холмса з Безілом Ретбоуном і Найджелом Брюсом «Жінка в зеленому» (1945). Він з'явився в інших фільмах, таких як «Великий диктатор» Чарлі Чапліна (1940) (граючи Гарбіча, що звучить як «сміття», пародія на Йозефа Геббельса), та «Викрадач тіл» (1945, з Борисом Карлоффом і Белою Лугоші) — а також у двох інших фільмах серії про Шерлока Холмса з Безілом Ретбоуном: «Голос жаху» (1942) і «Шерлок Холмс у Вашингтоні» (1943) разом із колегою-Моріарті Джорджем Зукко.

Деніел зіграв слизького барона де Варвіля поряд із Гретою Гарбо у «Дамі з камеліями» (1936). Ще одним раннім тріумфом стало його зображення Сесіла у «Приватному житті Єлизавети та Ессекса» (1939). Він також зіграв підступного лорда Вулфінгема (не родича Френсіса Волсінгема) у «Морському яструбі» (1940), б'ючись з Ерролом Флінном у тому, що часто вважають однією з найвидовищніших фехтувальних дуелей, коли-небудь знятих. Коли Майкл Кертіц запросив його на цей фільм, Генрі Деніел спочатку відмовився, бо не вмів фехтувати. Кертіц досяг кульмінаційної дуелі за допомогою тіней і знімків через плече, з дублером, що фехтує з Флінном, та винахідливим монтажем їхніх облич.