Гел Ешбі (2 вересня 1929 – 27 грудня 1988) — американський кінорежисер і монтажер, пов'язаний з хвилею Нового Голлівуду у кінематографі. До своєї кар'єри режисера Ешбі монтував фільми для Нормана Джуїсона, зокрема «Росіяни йдуть, росіяни йдуть» (1966), який приніс йому номінацію на «Оскар» за найкращий монтаж, і «Душною ніччю» (1967), який приніс йому «Оскар» у тій же категорії.

Ешбі отримав третю номінацію на «Оскар», цього разу за найкращу режисуру, за «Повернення додому» (1978). Інші фільми, зняті Ешбі, включають «Орендодавець» (1970), «Гарольд і Мод» (1971), «Останній наряд» (1973), «Шампунь» (1975), «У напрямку до слави» (1976) і «Бути там» (1979).

Народжений як Вільям Гел Ешбі в Огдені, штат Юта, він виріс у мормонській сім'ї. Його бурхливе дитинство як частина дисфункціональної сім'ї включало розлучення батьків, самогубство батька та залишення середньої школи. Ешбі був одружений і розлучений до 19 років.

Коли Ешбі вступав у доросле життя, він переїхав з Юти до Каліфорнії, де незабаром став асистентом кіномонтажера. Після номінації на премію «Оскар» за монтаж фільму в 1967 році за «Росіяни йдуть, росіяни йдуть», його великий прорив стався в 1968 році, коли він отримав нагороду за «Душною ніччю». На заохочення продюсера Нормана Джуїсона Ешбі зняв свій перший фільм «Орендодавець» у 1970 році. Хоча його дата народження поміщала його прямо в сферу довоєнного покоління, режисер швидко сприйняв хіпі-спосіб життя, прийняв вегетаріанство і відростив довге волосся. У 1970 році він одружився з акторкою Джоан Маршалл. Хоча вони залишалися одруженими до його смерті в 1988 році, до середини сімдесятих вони розлучилися, причому Маршалл так і не пробачила Ешбі, а також Воррена Бітті та Роберта Тауна за драматизацію деяких невтішних елементів її життя в «Шампуні».