У 1976 закінчила заочне відділення театрознавчого факультету ЛГІТМіКу (майстерня Л. Гітельмана). Працювала асистентом режисера, другим режисером на к/с «Ленфільм». У 1981 отримала диплом режисерського відділення ВКСР (майстерня Юрія Карасика). Працювала як режисер-постановник на к/с «Ленфільм». Живе в Москві. У кіно Світлана Проскуріна дебютувала ще в 1982-му короткометражкою «Батьківський день», а в 1987 зробила першу велику ігрову картину «Дитячий майданчик». Прорив у долі режисера стався в 1989, коли її друга ігрова стрічка «Випадковий вальс» перемогла в головному конкурсі на МКФ у Локарно, принісши російському кіно перший в його історії приз «Золотий леопард». Критики відзначили у фільмі деякий вплив учителя Світлани — кінорежисера Іллі Авербаха (той самий інтерес до зламаних жіночих характерів) і доль і водночас підкреслювали інше ставлення Проскуріної до драматургії, її «сміливе і жорстке авторське свавілля». У цій картині Світлана Проскуріна наважилася порвати з сюжетною формою, зосередившись на зображальній і звуковій стороні твору.

Ще більш радикальному переосмисленню наративні закони кінодраматургії зазнали в наступній роботі Проскуріної «Відображення в дзеркалі» (1992), в якому вона спробувала засобами кіномови відтворити на екрані психологічний світ героя. Картина брала участь у престижній програмі «Двотижневик режисерів» у Канні, і поставила крапку в першому етапі творчої біографії режисера. За наступні 10 років вона не зробила жодного ігрового фільму і присвятила себе документальному кінематографу, знімаючи на к/с «Берег» для каналу «Культура» стрічки про інших художників — Ернста Неізвєстного, Михайла Шемякіна, Михайла Пуговкіна, Олександра Сокурова. У 2001 Світлана Проскуріна повернулася у велике ігрове кіно і з приватними продюсерами почала підготовку до зйомок фільму «Віддалений доступ». На жаль, проєкт призупинився вже на початковій стадії, але пізніше, завдяки режисеру Олександру Сокурову і продюсеру Юрію Обухову в 2004 картина все-таки була завершена.