Тоні Гатліф, справжнє ім'я якого Буалем Мішель Дахмані (арабською: بوعلام دحماني), був французьким кінорежисером, сценаристом, композитором, актором і продюсером, який народився 10 вересня 1948 року в Алжирі та помер 2 вересня 2026 року в Арлі.

Тоні Гатліф народився в передмісті Алжиру за часів французької колоніальної імперії у скромній родині різного походження: його батько був кабілець, а мати — циганка андалузького походження. Його дитинство пройшло в нетрях, між вулицями та періодичними відвідуваннями школи, де він відкрив для себе кіно завдяки вчителю, який проектував фільми на розтягнутий екран — формувальний досвід, який захопив його та сформував його покликання. У віці дванадцяти років він покинув дім, оселився в Алжирі та працював чистильником взуття.

На початку 1960-х років, посеред алжирської війни та боротьби за незалежність, він переїхав до Франції, спочатку опинився в нетрях, а пізніше у виправних школах та гуртожитках для молодих робітників. Його юність була позначена злочинністю та кочуванням між Марселем та Парижем, перш ніж вирішальна зустріч у 1966 році з актором Мішелем Сімоном спонукала його відвідувати заняття з драматичного мистецтва та розпочати кар'єру в театрі. Саме в цей період, під час поліцейської перевірки, він прийняв ім'я Тоні Гатліф, запозичене з площі в Алжирі, зберігши при цьому свою справжню ідентичність як Буалем Мішель Дамані.

Після того, як з 1973 року Тоні Гатліф зіграв у кількох п'єсах та зрежисував короткометражні фільми, він дебютував у 1975 році у фільмі *La Tête en ruine* (Голова в руїнах), а в 1979 році — *La Terre au ventre* (Земля в животі), який зображує алжирську війну очима родини П'є-Нуар. У 1980-х та 1990-х роках його стиль утвердився у таких фільмах, як *Les Princes* («Принці», 1983), портрет осілих ромів у паризьких передмістях, а потім *Latcho Drom* (1993), музично-візуальний епос про ромську діаспору по всій Європі, який приніс йому міжнародне визнання. Він підтвердив цей підхід у *Gadjo Dilo* (1997), де зняв Ромена Дюріса в ролі молодого парижанина, зануреного в ромський табір, потім у *Vengo* (2000) та особливо у *Exils* («Вигнанці», 2004), дорожньому фільмі про дорослішання між Францією та Алжиром, який знову поєднує його з батьківщиною. Протягом своєї кар'єри він також писав музику до своїх фільмів, створюючи саундтреки, що поєднують циганські, середземноморські та електронні впливи, і сам продюсував кілька власних робіт.