Історії зі зйомок

У фільмі в маленьких епізодах з'явилися батько й мати Мартіна Скорсезе.

Фільм знято за мотивами книги Ніколаса Піледжі «Умник» (Wiseguy: Life in a Mafia Family, 1985).

Ходили чутки, ніби справжній Джиммі Конвей (справжнє ім'я – Джиммі Берк) був настільки в захваті від того, що його зіграє Де Ніро, що зателефонував йому з в'язниці й дав кілька цінних порад. Однак Ніколас Піледжі всіляко це заперечував, стверджуючи, що Конвей і Де Ніро ніколи не спілкувалися. Тим не менш, він не відмовлявся від того, що в проєкті брали участь люди, які знали справжніх головних героїв досить близько.

Справжній Гілл казав, що автори фільму влучили в образ реального Томмі ДеВіто практично на 99%, за одним лише «але» — Томмі був величезним, що дуже контрастує з невисоким Джо Пеші.

Справжній Генрі Гілл (Рей Ліотта) свого часу переїхав до Редмонда, де відкрив італійський ресторан. Однак після виходу фільму він повернувся. Одна з його дочок з'являється у сцені весілля.

Після того як мати Джо Пеші подивилася фільм, вона зателефонувала синові й сказала, що кіно хороше, але погано, що він так часто лається.

Слово «fuck» у фільмі використано 246 разів; у більшості випадків ним користується герой Джо Пеші. З урахуванням різних варіацій виходить 275 разів, тобто по одному лайливому слову кожні 28 секунд.

На прохання Скорсезе Джо Пеші сам придумав і зняв сцену, де його герой Томмі ДеВіто виходить із себе під улюблену фразу «Думаєш, я кумедний?»

Кінокомпанія Warner Bros. відмовлялася продюсувати фільм, якщо в одній із провідних ролей не буде жодної суперзірки Голлівуду. Тоді Скорсезе згадав про близького друга Роберта Де Ніро, показав йому сценарій і запитав, кого він хоче бачити в ролі Джиммі Конвея. Де Ніро прочитав і відповів: «Самого себе». Невдовзі Warner Bros. погодилася фінансувати фільм.

Як тільки режисер почав читати книгу Піледжі, він одразу зрозумів, що вона має чудовий потенціал для екранізації. Скорсезе був приємно здивований, виявивши, що місця, описані в книзі, чудово знайомі йому, оскільки він виріс у Маленькій Італії — районі Нью-Йорка. Зачарований цією ідеєю, Скорсезе зателефонував самому Піледжі до його офісу в редакції журналу New York. Письменник був відсутній у будівлі, і режисер сказав його секретарю, щоб Піледжі обов'язково йому передзвонив. Прибувши до редакції, Піледжі не виявив на робочому місці свого секретаря, однак знайшов записку, в якій було сказано про те, що йому телефонував сам Скорсезе. Письменник не повірив і викинув її в сміттєвий кошик з думками, що це черговий розіграш від його колеги. Не дочекавшись дзвінка, Скорсезе дістався до будинку Піледжі і повідомив йому, що розшукував його книгу роками. Не очікуючи такого визнання, Піледжі сказав, що чекав на зустріч з ним усе своє життя, а як режисера екранізації свого роману розглядав тільки його.