Ераст Павлович Гарін (справжнє прізвище - Герасимов) - радянський актор, режисер театру та кіно, сценарист. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1941). Народний артист СРСР (1977). Ераст Герасимов народився 28 жовтня (10 листопада) 1902 в Рязані. Навчався в Рязанській гімназії. Закінчивши її в 1919, пішов добровольцем до Червоної Армії. Грав на сцені гарнізонного театру в Рязані (пізніше - 1-й самодіяльний театр Червоної Армії) (1919-1921), де брав участь у комедії Я. Княжніна «Сбитеньщик». Там же взяв сценічний псевдонім «Гарін». З цим театром потрапив до Москви, де був помічений Вс. Мейєрхольдом, який порадив йому вчитися. У 1921 вступив до керованих Вс. Мейєрхольдом Державних вищих режисерських майстерень (ГВИРМ) (пізніше - Державні вищі театральні майстерні, куди влився ГВИРМ), у 1922-1926 роках - до Державних експериментальних театральних майстерень Наркомосу РРФСР (ГЕКТЕМАС), одночасно вів роботу в РКА в створюваній там «живій газеті». У 1922-1936 роках - актор Державного театру імені Мейєрхольда. Вс. Мейєрхольд цінував його аналітичний, тверезий розум, прислухався до його думки. Е. Гарін став одним із улюблених учнів і акторів Вс. Мейєрхольда. Першу велику роботу актор отримав у виставі «Д. Є.» («Даєш Європу!») - іронічно-політичний огляд М. Подгаєцького за романами І. Еренбурга «Трест Д. Є.» і Б. Келлермана «Тунель» (1924), де грав одразу сім ролей винахідників, демонструючи мистецтво блискавичних перевтілень, жонглерську спритність, пародійність, характерність. Уже намітилися риси майбутнього «гарінського стилю» - неповторна манера рухатися, говорити, своєрідна міміка обличчя, жест.

Велику увагу актор приділяв слову, інтонаційній і пластичній розробці ролі, використовував прийоми ексцентрики, буфонади. Е. Гарін одразу висунувся до низки провідних акторів Вс. Мейєрхольда, робота з яким визначальним чином вплинула на всю його творчість. Славу і визнання принесла Е. Гаріну роль Гулячкіна (п'єса «Мандат» М. Р. Ердмана, 1925). Критики відзначали хамелеонство Гулячкіна, при всій його «дрібнотравності» образ «набув у Гаріна сили бичуючої сатири». Один із критиків нарахував понад триста вибухів сміху в залі, і були вони викликані переважно репліками Гулячкіна. Хамелеонство відзначалося і в ролі Хлестакова («Ревізор» М. В. Гоголя, 1926), «але в усіх перевтіленнях гарінського Хлестакова незмінно зберігалася нотка холоднуватої, зловісної зверхності». Гарінський Хлестаков став наймолодшим в історії російської сцени. Його Чацький у «Горі з розуму» («Горе від розуму» О. С. Грибоєдова, 1928) був несхожий на інших, зіграних до нього Чацьких, він був незвичним, несподіваним. Е. Гарін виявився не просто актором комедійним, ексцентричним, актором-простаком, яким його бачили до Чацького: він був дивовижно ліричним, що стало головною знахідкою Вс. Мейєрхольда у виставі. Перші ролі в Театрі ім. Вс. Мейєрхольда справили великий вплив на всю подальшу творчу долю актора і визначили його схильність до жанру сатири, близької до ексцентрики і буфонади. У 1934 - актор Робітничого театру Пролеткульту (художній керівник С. Ейзенштейн).